Четвер, 20.06.2019, 09:07
Ви увійшли як Гість | Група "Гість" | RSS

Миколаївський муніципальний колегіум імені В.Д.Чайки

Форма входу
Логін:
Пароль:
Категорії розділу
Пошук

Каталог статей

Головна » Статті » Інформація для батьків » Статті

Негаразди у родині

Важливим для психічного здоров'я дитини є психологічний клімат родини. Він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту або ж дискомфорту.

Деякі батьки не лише не можуть бути взірцем для своїх дітей, а й негативно впливають на їхній психічний стан. Вивчення дитячих неврозів (як, до речі, і функціональних розладів у мовленні, таких, як, скажімо, заїкання) свідчить, що вони мають дуже тісний зв'язок із психогенною дією сварок між батьками у присутності дітей.

Слід пам'ятати, що стиль поведінки батьків суттєво, а іноді й вирішально позначається на становленні творчих здібностей дитини.

Тому важливо бути обізнаним із цими стилями. Відомий американ­ський психолог Діане Бомрінд поділяє батьків на авторитетних, авто­ритарних та ліберальних, його колеги Маккобі та Мартін розрізняють ще й індиферентних. Отже, можна говорити про відповідні стилі по­ведінки.

У таблиці 1 подано стислу характеристику чотирьох стилів батьків­ської поведінки, визначених з огляду на відношення двох параметрів —

рівня батьківського контролю та характеру взаємин.

Таблиця 1 Стилі батьківської поведінки

 

Авторитетний

Високий рівень контролю. Теплі взаємини

Визнають та заохочують самостійність власних дітей.

Відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; допускають зміну своїх вимог у розумних межах. Діти дуже добре адаптовані: упевнені у собі, у них розвинено самоконтроль і соціальні навички, вони добре навчаються у школі та мають високе самооцінювання

Авторитарний

Високий рівень контролю Холодні взаємини

Віддають накази, сподіваючись беззастережного виконання.

Закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі вимоги та правила, не допускають їх обговорення; дозволяють дітям лише мінімальну незалежність, їхні діти, як правило, відлюдкуваті, боязкі та похмурі, невибагливі та вразливі; дівчатка найчастіше залишаються пасивними та залежними у підлітковому та юнацькому віці; хлопчики можуть стати некерованими та агресивними

Ліберальний

Низький рівень контролю. Теплі взаємини

Недостатньо або зовсім не регламентують поведінку дитини; беззастережна батьківська любов. Відкриті для спілкування з дітьми, але домінантна спрямованість комунікації — від дитини до батьків; дітям надають необмежену свободу (за незначного керівництва); не встановлюють будь-яких обмежень. Діти схильні до неслухняності та агресивності, у присутності сторонніх поводяться неадекватно та імпульсивно, невимогливі до себе; іноді стають активними, рішучими і творчими людьми

Індиферентний

Низький рівень контролю. Холодні взаємини

По псгпмоплюють жодних обмежень; (і.ііідужі до шілсіпіх дітей.

Закриті для спілкування; обтяжені власними проблемами, не мають сил на виховання дітей. Якщо байдужість батьків поєднується з ворожістю (як у батьків, що нехтують власними дітьми), дитину ніщо не втримує від вияву найруйнівніших імпульсів та схильності до асоціальної поведінки

 

Отже, можна констатувати, що найкраще адаптуються діти авто­ритетних батьків. Тому важливо, щоб такий стиль батьківської пове­дінки панував у родині — як найефективніший та найпродуктивні­ший для реалізації таланту дитини.

Більшість психологів вважає, що психічне здоров'я, яке є підґрун­тям для розвитку таланту, або хвороба дитини нерозривно пов'язані також із типом батьківського виховання. У психологічній літературі мож­на зустріти різні класифікації стилів і типів батьківського виховання та аналіз наслідків, які випливають з практики того чи іншого стилю (важ­ливо зазначити, що часто цей аналіз стосується клінічних виявів).

Психолог А.Болдуїн виділяє демократичний, контрольний та мішаний стилі батьківського виховання.

Демократичний. Характеризується високим рівнем сприймання дитини, добре розвиненим вербальним спілкуванням з нею, вірою в її самостійність водночас із готовністю, за необхідності, прийти на до­помогу. Унаслідок такого виховання діти вирізняються вмінням спілку­ватися з однолітками; активністю, агресивністю, намаганням контро­лювати інших дітей (але самі уникають контролю), добрим фізичним розвитком.

Контрольний. Батьки обмежують діяльність дітей, пояснюючи їм зміст заборони. За такого стилю дітям бувають властиві слухняність, нерішучість, неагресивність.

Мішаний. Наслідком такого виховання найчастіше є слухняність, емоційна чутливість, навіюваність, неагресивність, недопитливість, бідна уява.

Неправильні типи виховання призводять до різних неврозів — неврастенії, істерії, психастенії (функціональний розлад, «зрив» вищої жрвової діяльності через перенапруження — збудження, гальмуван­ня та їх динаміку).

В.Гарбузов, А.Захаров, Д.Ісаєв виділяють три типи неправильно­го виховання.

1. Неприйняття, емоційне відторгнення дитини (усвідомлене або неусвідомлене), жорсткі реґламентаційні та контрольні дії, нав'язування дитині певного типу поведінки відповідно до батьківських уявлень про «хороших дітей». Інший полюс відторгнення характеризується цілко­витою байдужістю, поблажливістю та браком батьківського контролю.

2. Гіперсоціалізуюче виховання—тривожно-недовірливе ставлення батьків до здоров'я, навчальних успіхів та статусу дитини серед од­нолітків, а також надмірна занепокоєність її майбутнім.

3. Егоцентричне — надмірна увага всіх членів родини, присвоєн­ня дитині ролі «кумира родини», «сенсу життя».

Усе зазначене стосується невротизації дитини, тобто причин ви­никнення і перебігу хвороби. Оскільки саме дошкільнята найчастіше мають неврози та інші психічні захворювання, особливо актуальною щодо них є психопрофілактика.

Безумовно, найкращий профілактичний засіб — добрі стосунки батьків та дітей, розуміння внутрішнього світу дитини, її проблем, переживань, уміння ставити себе на її місце. Відомо, що не існує го­тових рецептів та моделей виховання, які можна було б просто так узяти та, не змінюючи, «застосувати» до своєї дитини. Хоча індиві­дуальне ставлення до дітей — право кожного з батьків, деякі реко­мендації щодо виховання не будуть зайвими.

• Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, уні­кальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і до­сягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

• Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місця­ми та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її

сильні властивості.

• Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозумі­ти, що любитимете її за будь-яких обставин.

• Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

•  Обираючи знаряддя виховного впливу, вдавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

•  Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозво­леність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажа­но, щоб заборон було небагато — лише найголовніші) і дозвольте ди­тині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтеся встановле­них вами заборон і дозволів.

 

• • Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефектив-2 ніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, тре-о ба переконатись, що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Л Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде ^ досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на ввічливі про-о хання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть ду-о мати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, х а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як 2 покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання — найостанніша та найтяжча за своїми наслідками каральна міра. Пам'ятайте:

Покарання — це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне. Покарання не повинно «витісняти» любов. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подаровано­го вами чи кимось іншим.

Краще взагалі не карати, ніж карати запізно. Запізнілі покарання нагадують дитині про колишнє, перешкоджають їй змінитися.

Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано — сторінку пере­горнуто. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не за­важайте починати спочатку!

Хоч би що трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слаб­кістю, як приниження.

Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може при­кро вразити вас.

• Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.

• Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі яви­ща, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися ви­словлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведін­ку свою та інших людей.

Система залякування дітей, що побутує в деяких родинах, призво­дить до неправдивості та нещирості — особливого способу самозбе­реження. Тяжкі переживання вкрай негативно позначаються на фор­муванні таланту, особистості, спричиняють психастенічні реакції, імпульсивні дії та афекти.

Існує термін «шкільна фобія», тобто острах перед школою. На­справді, часто йдеться не стільки про відвідування школи, скільки про

побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Хвороблива дитина, як правило, зазнає батьківської гіперопіки.

Іноді трапляються батьки, які й самі побоюються школи і мимохіть навіюють це своїм дітям або драматизують проблеми початкового на­вчання. Вони намагаються виконувати замість дітей домашні завдан­ня, контролюють кожну написану літеру і таким чином плекають «на­вчальну фобію».

Через це діти не вірять у власні сили, сумніваються щодо своїх знань, призвичаюються сподіватися на допомогу навіть у най­простішій ситуації.

Прагнучи досягти успіху за будь-яку ціну, батьки забувають, що діти й у школі залишаються дітьми: їм хочеться погратися, побігати, «розрядитися», — вони потребують часу, щоб стати такими свідоми­ми, якими їх хочуть бачити дорослі.

Важливо пам'ятати, що, спілкуючись із дітьми, не слід удаватися до погроз, наказів, жорсткої критики, безапеляційних тверджень, невчасних порад тощо.

Погрози («Якщо ти цього не зробиш, залишишся без ласощів»; «Роби так, як тобі сказано, і не став зайвих запитань»; «Якщо не мо­жеш своєчасно робити уроки, я подумаю, чи не заборонити тобі гуля­ти на вулиці (або сидіти біля комп'ютера, або займатись у спортивній секції») викликають страх, відчуття підлеглості, образу, ворожість.

Накази («Це тобі каже батько (мати), ти повинен слухатись», «Як тобі не соромно так розмовляти з дорослими? Негайно припини!»; «Я тобі забороняю товаришувати з...») — виявлення влади над іншою лю­диною, отже вони нищать атмосферу рівноправності. Щоправда, за пев­них, виняткових ситуацій до них можна вдаватися, але вкрай обережно.

Критика з негативним забарвленням, яка не залишає надії на ви­правлення («Ти зовсім не навчений працювати»; «Твої зошити такі неохайні!»; «Ти не дивишся за своїми речами, вони у тебе розкидані де завгодно»), досить небезпечна — бо позбавляє дитину батьківської любові та підтримки.

Образливі прізвиська, що принижують гідність людини будь-якого віку («Так може поводитися тільки впертий віслюк»; «Таке може ска­зати лише дурень»; «І в кого тільки такий йолоп міг уродитися!»), закріплюють у свідомості дитини модель приниження інших і руйну­ють її самооцінку, позначаючись на захисних механізмах.

Допит — образливе з'ясовування несуттєвих деталей («Ну, то скільки годин у тебе пішло на це?»; «Скільки-скільки це коштувало?»;

Категорія: Статті | Додав: admin (17.04.2014)
Переглядів: 470
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Міні-чат
Наше опитування
Як ви вважаете чи потрібен сайту школи форум?
1. Так!
2. Мені байдуже
3. Ні, я вважаю він буде зайвим
Всього відповідей: 3
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Ларін Владислав 2019 рік